';

Активістки Всеукраїнського об’єднання наркозалежних жінок “ВОНА” взяли участь у Марші жінок

За наші і ваші права!

Активістки Всеукраїнського об’єднання наркозалежних жінок ВОНА взяли участь у Марші жінок, який проходив у м. Київ 8 березня.

Дуже сподіваємося, що захід допоможе привернути увагу суспільства, до проблематики рівних прав для усіх жінок.

Жінки, які живуть з наркозалежністю, не вимагають для себе ніяких окремих привілеїв, крім дотримання прав людини та принципів недискримінації.

Повний текст нашого Маніфесту виглядав так:

“Сьогодні ми живемо в країні напівдозволів. Але навіть тут, нас зовсім не видно, наші проблеми — не видимі й ми самі такі ж невидимі! Множинна стигма та повна дегуманізація образу наркозалежної жінки робить нас вразливими для всіх форм насильства та беззахисними перед дискримінацією, фактично, за ознакою медичного діагнозу.

У нас застосовують замісну підтримувальну терапію (ЗПТ), від лікування опіоїдної залежності з доведеною ефективністю, але не кожна жінка ризикне стати її учасницею. Бо одночасно над жінкою нависає загроза втратити дітей через дискримінаційні норми, закріплені в Сімейному Кодексі.

У підтримку програм зменшення шкоди, в Україні ніби-то, декриміналізоване вживання наркотичних речовин. Але дози, які можна зберігати, настільки малі, що фактично кожній людині, яка придбала речовину для себе, загрожує кримінальна відповідальність.

Сама програма ЗПТ– високо порогова для жінок. Є регіони, де жінка має лягти на 10 днів до стаціонару, щоби їй встановили діагноз залежності. Водночас, нікого не турбує, хто весь цей час піклуватиметься про дітей жінки, яка ризикує при розголошенні діагнозу втратити дітей.
У деяких містах жінки та чоловіки мають різні умови початку участі в програмах ЗПТ, що штучно збільшує бар’єри доступу жінок до лікування.

Жінка, яка живе з наркозалежністю, часто є жертвою домашнього або гендерно зумовленого насильства, але не може звернутися до правоохоронних органів. Усе тому, що тільки-но стане відомо про її діагноз, соцслужби зможуть забрати дітей.

Жінка, яка живе з наркозалежністю, і потерпає від домашнього насильства зазвичай не зможе отримати допомогу й у шелтері. Пацієнток ЗПТ більшість таких установ не приймають. Мало того, є випадки, коли в перебуванні в шелтері відмовляють через ВІЛ-позитивний статус жінки. А, як відомо, наркозалежні є ключовою групою, яких торкнулася ВІЛ-інфекція.

Багато з нас, жінок, які живуть із наркозалежністю, не отримують лікування, бо ми боїмося розголошення нашого діагнозу і цькування наших дітей.

Нехай деякі з нас, жінок, які живуть із наркозалежністю, не схожі на той образ берегині, нав’язаний поборниками традиційних цінностей. Але ми є, ми справжні. Ми — такі ж люди, ми живемо й дихаємо одним повітрям із Вами! І не претендуємо на інші права, ніж права людини.

Гендерна нерівність та безправність не зникнуть, поки голоси найбільш принижених жінок не почуті, поки представниці нашої спільноти не можуть звернутися за медичною допомогою та правосуддям.

Ми проти напівдозволів, бо вони не лише руйнують життя, вони їх забирають!”

Recommend
  • Facebook
  • Twitter
  • Google Plus
  • LinkedIN
  • Pinterest
Share

+38 (044) 229 42 80